Могила солдата

Перепоховання солдата Червоної Армії, білоруса Басюла Федіра Фомича.

Зі слів очевидця, жителя села, учасника загону червоних слідопитів.

Ішов буремний 1943 рік. Війська Червоної Армії звільнили Бориспіль і почали звільнення Києва. З Борисполя частина війська пішла в Київ околицями сіл  Велика Олександрівка, Дударків, Гоголів, у напрямку Лютезького плацдарму. Інша частина − через Мартусівку, Гнідин та Вишеньки, у напрямку Дніпра. Наше село бої оминули стороною, але дорогою, яка пролягала через Гору та ліс, возили боєприпаси у с. Вишеньки і далі до переправи.

Так, одного разу троє бійців везли боєприпаси через ліс і навіть не здогадувалися що неподалік переховувалася невелика група німців, яка потрапила в оточення. На виїзді з лісу наші солдати потрапили під обстріл і загинули. Постріли з лісу було чутно аж у селі, тож наступного дня селяни пішли туди і знайшли тіла загиблих, там їх і поховали.

Пройшли роки. Наприкінці 60-х до Бориспільського військкомату прийшов лист з Білорусі. Писала вдова одного із загиблих солдатів. Розповідала, що біля нашого села похований її чоловік, старший лейтенант Басюл Федір Фомич. Вона просила знайти місце, де він похований. З військкомату лист передали до Гірської школи і доручили загону червоних слідопитів віднайти поховання воїна .

Було опитано багатьох жителів села і таки знайдено людину, яка брала участь у похованні. Ці відомості передали у військкомат і згодом на місці поховання було відновлено могилу, встановлено огорожу та пам’ятник. На його відкриття з Білорусії приїхали вдова та син Ф.Ф. Басюла. З промовою виступали представники військкомату, після чого на честь загиблого воїна пролунав військовий салют.

Декілька днів по тому, до школи прийшов один із жителів села і розповів, що пам’ятник встановили не на тому місці. Цю нову інформацію знову передали у Бориспільський військкомат, і коли військові розкопали захоронення, воно дійсно виявилося порожнім. Ф.Ф. Басюл був похований в іншому місці, там, де вказав житель села, підтвердженням цьому були знайдені документи на ім’я Федора Фомича Басюла, бо інших двох загиблих забрали рідні зразу після війни. Громадою села було прийнято рішення перенести поховання у центр села і там же встановити меморіал загиблим воїнам. Так і зробили.

На відкриття меморіалу 28.09.1970 р. знову прибули вдова та син Ф.Ф. Басюла. На урочистій церемонії поховання знову були представники військкомату і жителі села. На честь загиблого звучав салют з військових рушниць. Вдова солдата привезла гостинці дітям, які зібрали відомості про місце загибелі і захоронення її чоловіка. З того часу, щороку 9 травня вшановувати пам’ять  загиблих героїв біля меморіалу стало традицією.

Наші герої не пошкодували свого життя задля того, щоб під мирним небом жили їхні діти й онуки. Доки буде жити пам’ять про них, доти і буде жити Україна. Зараз на сході нашої країни йде жорстока війна. Кожного дня гинуть люди. Вони не шкодують ні здоров’я, ні життя, адже пам’ятають історію своєї країни. Пам’ятають своїх дідів, які загинули під час Другої світової війни, визволяючи свою Батьківщину.

Давайте і ми будемо пам’ятати нашу історію, наших батьків, дідів і тих, хто  зараз захищає нас на сході. Вони кладуть своє життя за те, щоб ми не чули виття снарядів, щоб сон наш був мирний і спокійний. Кожного дня пам’ятайте про хлопців-односельчан, які втратили за нас своє здоров’я і частку душі. Вони і зараз ризикують своїм життям заради мирного неба над головою.

Віддячте їм за це хто чим може – грошима, їжею, добрим словом.

Доки пам’ять живе в наших серцях – ми непереможні!

Слава Україні! Героям слава!

Записала Сокольцова Любов

Поширити з....
Share on Facebook
Facebook
Share on Google+
Google+
Tweet about this on Twitter
Twitter
Share on LinkedIn
Linkedin