Наталія Лютікова: «Хочу зробити еко-революцію!»
Тривіальним це інтерв’ю назвати годі. Весь час роботи над матеріалом мене не полишали давно забуті приємні відчуття – гордість, без пафос,у і віра. Віра в людей, суспільство, в себе, нарешті. Ця тендітна жінка іскрить колосальною енергією. Поряд із нею раптом починаєш розуміти: хм, а таки зможемо.
Отже, волонтерка, переселенка з Криму, громадська активістка, мама, кандидатка в депутати Київської обласної ради, аби представляти інтереси громад оновленого Бориспільського району – Наталія Лютікова
Наталю, насамперед, розкажіть про себе. Ви кримчанка – як оселилися в селі Гора (Бориспільського району)? Чим займалися до цього? Чим живете зараз?
Так. Я все життя прожила в Криму. Народила там трьох дітей. 20 років працювала в банківській системі й на момент окупації займала високу керівну позицію в Укрсоцбанку.
Коли сталася анексія, ми з сім’єю не могли там залишатися. Виїхали в Київську область, одразу оселилися в селі Гора Бориспільського району.
Розгорілася війна на Сході. Я не змогла бути осторонь і почала, наскільки могла, допомагати. Одразу пішла у військовий госпіталь і майже два роки провела у відділенні гнійної хірургії, де доглядала за нашими пораненими військовими.
Майже одразу втягнулася в громадську діяльність в своєму селі.
Що Вас спонукало пірнути у життя і проблеми тоді ще нового для Вас місця?
Після Революції Гідності почали відбуватися кардинальні зміни в місцевому самоврядуванні і мені стало цікаво бути їх частиною. Я зі своїм досвідом фінансової аналітики, могла бути корисною для економіки району – аналізувала бюджети громад, наскільки ефективно витрачаються кошти. Інші активні сусіди робили хто що міг в силу своїх компетенцій, можливостей.
На цьому підґрунті в нас сформувалася доволі велика команда.. Спочатку ми організували Громадську Спілку «Громада Гори».
Згодом, до нас приєдналися сусідні села і тепер це – «Територія змін» і сьогодні нас вже 106. «Територія Змін» – організація, де люди не хочуть миритися з корупційними схемами на рівні місцевої влади, розвивають свою громаду, реально вирішують проблеми тут, на місці.
За ці 5 років, протягом яких я займалася громадською діяльністю, я зрозуміла, що можу досягати результату навіть з мінімальними ресурсами. Мені і команді вдається вирішувати поточні питання громади, досягати доволі суттєвих результатів.
Розкажіть про свої проекти, ініціативи громади.
Таких ініціатив дуже багато втілено за 5 років нашої діяльності – моїх власних і командних. Я зупинюся на ключових.
Якщо говорити про мої особисті досягнення, то найвагомішим вважаю еко-проєкт.
Цієї весни в Горі сталася локальна екологічна катастрофа. Ми почали потерпати від регулярного задимлення, жахливого запаху. Не могли збагнути у чому річ. Притомної відповіді ніхто не давав.
Тоді я звернулася до громади з пропозицію створити еко-патруль. Мене вразило, скільки людей мене підтримало! Я почала координувати цю роботу. Виявилося, що основна причина екологічного лиха – величезне сміттєзвалище, організоване місцевою владою, де спалювали побутові відходи.
Ми боролися за припинення роботи цього звалища відходів і перемогли.
Більше того, раніше в нас не було жодного смітника, пакети літали вулицями села. Але за моєї ініціативи три роки тому у нас з’явилися майданчики із баками для сортованого сміття. Все це вивозять.
Тобто, я залучила всі ресурси, які мала і це вдалося.
Ще одна моя гордість – це будівництво нової школи.
У нас в селі є одноповерхова школа, ще післявоєнної забудови без фундаменту. Про умови для дітей і вчителів й говорити годі. Місцева влада не збиралася будувати нову, переконували нас, що це не можливо і не на часі.
Про це можна багато говорити, але факт залишається фактом – ми реально зробили неможливе. Ніхто в це не вірив, ресурсів не було, ніхто нам не хотів будувати школу, а сьогодні вона будується, ось-ось накриватимуть дах.
Як вам вдалося реалізувати цей проект?
Дуже просто. Як за будь-якого проекту, який потрібен громаді – ми опиралися на людей. Просто зі спільнотою треба працювати, розуміти потреби і допомагати донести свій голос до влади.
Отже ми говорили з батьками. Та й самі живемо в цьому селі і розуміємо, що тут потрібна школа. Я вожу свою дитину в Бориспіль, бо місця в школі немає.
Громадою ми склали «Маніфест за нову школу», під яким поставили підпис більше 600 осіб. Звернулися до всіх щаблів влади. Кожен підпис під цим документом – це голос живої людини.
Якби цей лист лежав просто мертвим грузом десь на столі чиновника, звісно, що ніхто б цим не займався. Але ми постійно нагадували, ми вимагали. Приходили в кабінети, влаштовували акції, малювали плакати, їздили до Верховної Ради, в Кабмін. Одним словом, робили все, що вважали за потрібне. І ніколи не замислювалися над тим можливо це, чи неможливо. Просто брали і робили.
Ще одна ініціатива – наша Спілка вберегла багато земельних ділянок, які влада хотіла розпродати. Через прокуратуру нам вдалося їх повернути і використати максимально ефективно для громади. Сьогодні в нас є великі мультифункціональні спортивні майданчики на яких щодня зранку до ночі займаються діти і дорослі.
Мабуть одне з найважливійших досягнень «Території Змін» – створення Гірської об’єднаної територіальної громади, яка на сьогодні є найбагатшою в Україні сільською ОТГ. І на виборах, які пройдуть 25 жовтня буде формуватися перший її склад.
Ми втілювали дуже багато культурних проєктів. Залучаємо митців, музикантів з культурного проукраїнського середовища. Наш «Гора Сусіди FEST» знають у всьому районі. Це фестиваль добросусідства і дружби.
Організовуємо вечори поезії, дуже багато патріотичних заходів.
Що Ви відчуваєте, коли дивитеся на успіхи громади, яких досягнуто завдяки Вашим зусиллям?
Несамовитий кайф! Я чекаю народження нової школи, як дитини! Щодня, коли проїжджаю повз майданчики, тішуся людям, які тренуються. Це дуже круте відчуття!
Для чого Вам цей додатковий колосальний пласт роботи, зусиль?
Я частина громади. Я живу тут, користуюся тією ж інфраструктурою, страждаю від тих самих проблем, що й всі. Мені болить це.
Що ви плануєте втілити у Київській облраді?
Є кілька напрямків, в яких хочу брати участь.
Перше і основне для мене – хочу зробити еко-революцію!
Пригадуєте, на початку інтерв’ю я говорила про сміттєзвалище в Горі? Тоді я так захопилася цією темою. Збагнула наскільки це актуальна і пекуча проблема.
Те що ми зробили в своєму селі – локальний приклад , і глобального вирішення для регіону сміттєвої проблеми не дає. Тому моя мрія і мій пріоритет – змінити філософію поводження з побутовими відходами.
Планую лобіювати будівництво екологічних заводів по переробці сміття, розміщення яких має бути оптимальним з точки зору логістики. Повинна розвиватися вторинна переробка сміття.
І головне – це культура поводження з відходами серед населення. Необхідно працювати з людьми. Навчати дітей в школах, а малі самі навчать своїх батьків. Це не так складно втілити, як видається. Маємо успішний досвід багатьох європейських країн.
Я старатимуся залучати до співпраці найвідоміших еко-експертів країни.
Яких?
Наприклад Єгора Фірсова (український політик, наймолодший народний депутат України 7-го скликання, народний депутат 8-го скликання (до 25 березня 2016). Т. в. о. Голови Державної екологічної інспекції (з 20 листопада 2019 по 13 травня 2020 року) – ред.), Сергія Волкова (еколог, експерт з охорони довкілля. У 2020 році – начальник Державної екологічної інспекції Столичного округу, головний державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища. Відомий громадський діяч, ініціатор багатьох успішних еко-проєктів – ред.) Я була вражена співпрацею з цими фахівцями, їх вмотивованістю, компетентністю.
Запросила б Євгенію Аратовську– це засновниця проєкту «Україна без сміття», громадська активістка, яка вчить іншої філософії поводження зі побутовими відходами.
Я би хотіла скористатися усіма можливими ресурсами для того, щоб у Київській області перезавантажити цю сферу. Я вірю, що це можливо.
Наступне – я вважаю, що в Київській області не реалізований повною мірою рекреаційний потенціал.
Так, у нас є чудові місця для відпочинку, еко-парки і таке інше, але немає єдиної концепції. Мені хочеться, щоб туристичний ресурс Київської області став очевидною перевагою для жителів Києва і околиць.
Звісно це одразу оживить приватний бізнес, розширить його можливості. Але ми, як влада, маємо забезпечити умови для розвитку того чи іншого туристично-рекреаційного регіону.
Скажімо, щоб доїхати до заповідника чи парку, потрібна нормальна дорога, транспортна інфраструктура. Аби людям було комфортно відпочивати, треба забезпечити їх вигодами – вода, світло. Це задача влади. А місцевий бізнес миттєво відгукнеться на запит споживача.
Розвиток цього напряму – це ж імідж країни, дозвілля для людей, інтереси малого і середнього бізнесу, нові робочі місця в громадах, податки в бюджет – всі тільки виграють.
Медицина.
Так, я не медик. Але я місцева жителька, член сільської громади чітко можу сказати, які прогалини є в системі охорони здоров’я в районі. В нас прекрасні лікарі. Гарно запрацювала перша ланка – сімейна медицина.
Але через те, що реформа другої ланки, яка планувалася Уляною Супрун не запустилася повною мірою, маємо ряд проблем. Та й пандемія додала складнощів у запровадженні реформи. Уряд виявився не готовий до такого виклику, та ще й неефективно використав наявні ресурси. Це ж неприпустимо було гроші з державного фонду боротьби з коронавірусом направити на інші цілі, на дороги, а по суті на передвиборчий піар партії монобільшості. Лікарі працюють тепер на межі можливостей, а страждають всі громадяни. Та якщо повернутися до локальних потреб, то вони дуже прості і життєві.
Відтак, я бачу запит населення на фізіотерапевтичні та процедурні кабінети на місцях. Бракує прийому вузьких спеціалістів в громадах..
Це можливо виправити і я б хотіла своєю участю досягти цього результату.
Ще один напрямок, в якому я дуже хочу докласти зусиль – добробут ветеранів АТО та їх сімей.
Я дуже включена в цю тему, знаю багатьох хлопців і дівчат, які захищали Державу на Сході. Тих, хто боронить нас зараз.
Так, у наших героїв є певні державні соціальні гарантії. Але на рівні місцевих громад – не всі поспішають ці гарантії забезпечити.
Буквально цієї суботи в мене була зустріч з ветеранами нашої Гірської ОТГ. Насправді, вони не потребують якихось захмарних пільг. Для цих людей важливо, аби ми пам’ятали, чим вони жертвували для своєї країни. Через які інструменти цього можна досягти – це питання багатовекторне.
Але я би хотіла ресурси київської області допомогти використати таким чином, щоб вирішити питання реабілітації ветеранів, зокрема психологічної. Це вкрай важливо. Мій чоловік теж інвалід війни, хоча не цієї. Я дуже добре розумію, що таке посттравматичний синдром. Я знаю, як сім’ї жити з людиною, яка не має достатньо кваліфікованої підтримки. Мрію розпочати в Київській області проєкт, направлений на розвиток психологічної підтримки, реабілітації. Ветеран, якщо його «криє», має знати, що він у будь-який час доби може зателефонувати і йому допоможуть професіонали тут і зараз. Рідні не завжди з цим можуть впоратися – вони просто не мають відповідної кваліфікації.
Для фізичної реабілітації необхідна широка багатопрофільна мережа санаторіїв.
Прозорий розподіл земельних ділянок для ветеранів. Чому герой, який ризикував життям заради нас з вами, повинен принижуватися і оббивати пороги кабінетів?
Наталю, а як Ви оцінюєте економічні перспективи вашого району?
Адміністративна реформа – це мега-позитивна річ. Можливо найпотужніше досягнення, що сталося з Україною за останні 5-6 років. Я щиро так вважаю і вже бачу результат.
Люди в громадах вже починають розуміти, що податки, які вони сплачують повертаються до них. На розвиток їхнього дому – села, ОТГ. І громада вирішує, як розподілити ці кошти. Вони самі керують бюджетом!
Так, ще є маса проблем. Але незворотні зміни вже почалися. Люди тільки почали усвідомлювати зміни, вчитися жити за новими правилами – коли таки щось від них залежить.
Це власне реалізація демократичних принципів через економічну модель.
Тобто, насправді немає проблем з ресурсами, є проблема з управлінським розумінням, як це вирішити?
Так. Депутатська позиція – це не управлінська, я це розумію. Але я йду в команді Політичної партії «Європейська Солідарність», яка має сформовану професійну позицію, розроблені програми в тих сферах, про які ми говоримо. Ми можемо пропонувати модель вирішення проблем, впливати на рішення, залучати тих людей, які в цьому компетентні і вмотивовані. Я свідомо обрала свій політичний шлях в команді «Європейської Солідарності», тому що мені імпонує професійний підхід до кожного питання.
Тут першочерговою є не політична доцільність, а інтереси людей і компетентність у формуванні пропозицій щодо їх вирішення. А насамперед, я розділяю ті ж цінності, що і ЄС, для мене важливо, щоб Україна рухалася вперед, розвивалася, і ставала сильнішою в економічній сфері і культурній. Переконана, що моя діяльність в Київській обласній раді буде максимально ефективною для громади Київщини.
Автор: Анастасія Рінгіс
